Військовий із Вінниччини Олег Кукушкін ще в радянський час служив в збройних силах України радянської армії, в Узбекистані у спецвійськах. Йому 52 роки. В перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну він за покликом серця пішов захищати країну.
Інтерв’ю із військовим опублікували на сторінці 120 територіальної бригади.
«Нам повідомили, що ми їдемо на Бахмут розділили на групи по 8 осіб. Розвідка 93 бригади вивела нас на позиції вночі. Нам дали нам будинок і сказали: « Ось там орки, тут ви». В першу ніч до нас прийшли «гості» які лягли у дворі, і почалися чорні дні, чи чорні години. Вони лізли постійно, ми взяли одного з них в полон. Наші бійці його поранили, він цілу ніч лежав на морозі та не рухався. Вранці ми вже побачили в тепловізор, що він живий. Змусили його доповзти до хати. Почали допитувати, з’ясували, що він із Вагнера і йому 31 рік, сидить за наркотики. Ще він сказав, що він кухар, ні в кого не стріляв, але при цьому в нього був автомат. Ми забрали автомат, розібрали. Наші молоді хлопці хотіли його порішити на місці, я ледь відбив і викликав розвідку і його забрали. Хоча бажання розстріляти велике, адже стільки горя і біди приносять, що немає слів», - говорить Олег.
За словами військового у Бахмуті справжнє пекло. І навіть дощ не такий рясний, як мінометні обстріли.
«Ситуація там надскладна, але українські військові продовжують тримати оборону, воюючи, буквально за кожен метр української землі! Ми 4 дні були на позиції під шквальним мінометним обстрілом. Важко. В нас на руках лише гранати автомати та більше нічого.
Багато наших повернуться назад у Бахмут. Проти нас не лише Вагнер був, а спеціалізовані російські військові. Багато орків було на тих територіях, на яких ми зайшли, сиділи та ховались по хатах. Вони позабивали вікна і закрились з середини, всі думають, що хата пуста і нікого немає, але там сиділи їхні. Хтось з них по рації докладав скільки нас зайшло. Була ситуація, коли за 30 метрів від нашого штабу, в будинку найшли російського військового, запропонували йому здатися, а він не здався. Мусили його застрелити. Зі мною з першої ротації був мій друг Олександр, ми 30 років дружили, я знаю його дружину, я знаю його дитину у мене його ніж. Я не садист, але мушу повернутись туди й помститись за нього», - каже військовий.
