Сьогодні, 15 лютого, Вінниця віддає останню шану двом відданим синам України — Ігорю Ковалишину та Анатолію Чипорнюку. Про це повідомили на сайті Вінницька міська рада.
Ігор Ковалишин — воїн честі та обов’язку
Ігор Ковалишин став на захист держави ще у 2014–2016 роках, боронячи Україну в зоні АТО/ООС. Із початком повномасштабного вторгнення він знову добровільно приєднався до лав ЗСУ. У званні головного сержанта роти 36-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білінського виконував бойові завдання на Миколаївському, Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Останній бій прийняв 16 жовтня 2024 року на Курщині. Йому було 54 роки.
На нього чекала велика родина — батьки, дружина, син, донька та двоє онуків.
«Патріотизм батька був безкомпромісним. Казав, що захист України – це його обов’язок і справа честі. До останньої хвилини свого життя він залишався мужнім і самовіддано боровся з ворогом за наш спокій і нашу свободу», – розповідає донька полеглого воїна Анастасія.
Народився Ігор 18 квітня 1970 року у Херсоні, але більшу частину життя пов’язав із Вінницею: навчався у школі №26, здобув фах у будівельному технікумі, проходив строкову службу та служив за контрактом у підрозділі Нацгвардії на Вінниччині. У мирному житті працював у тролейбусному депо Вінницької транспортної компанії. Був уважним до людей, турботливим чоловіком, батьком і дідусем, любив готувати та тішити рідних.
Прощання відбудеться о 12:00 у Спасо-Преображенський кафедральний собор (вул. Хмельницьке шосе, 14). Поховання — о 13:15 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Анатолій Чипорнюк — любов як життєва позиція
Анатолій Чипорнюк добровільно став до зброї на початку повномасштабної війни. Старший солдат, водій-сапер інженерного взводу батальйону безпілотних систем 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, воював на Донеччині, зокрема поблизу Авдіївки та Покровська, а також на Луганському й Дніпропетровському напрямках. Попри поранення, щоразу повертався у стрій. Був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та відзнаками командування бригади. Загинув 8 лютого поблизу села Герасимівка Синельниківського району. Йому було 57 років.
«В останню хвилину свого життя він зателефонував, щоб привітати онучку з шостим днем її народження… Вірив, що повернеться додому та обіцяв, що навчить її усім рибальським премудростям, – розповідає донька полеглого воїна Вікторія, – На жаль, цьому не судилося здійснитися… В нашому домі відтепер навічно оселилося горе…»
Анатолій народився 19 грудня 1968 року в селі Стетківці на Житомирщині, навчався у Житомирському фаховому коледжі культури і мистецтва імені Івана Огієнка. У Вінниці створив власну справу з виготовлення меблів, разом із дружиною виховав доньку та радів онучці.
«Батько любив усіх до сліз… Це почуття було його релігією і сенсом життя. Він йшов по ньому з високо піднятою головою та нічого не боявся, – каже донька. – Особливе місце у його серці посідала музика. Він вмів грати на багатьох інструментах, мав також чудовий голос і часто влаштовував для найрідніших і друзів маленькі свята...»
Прощання розпочнеться о 12:00 за адресою: вул. Аграрна, 34. Поховання — о 14:30 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Світла пам’ять Героям. Пам’ятаймо про їхню жертовність і підтримуймо наших захисників через надійні та перевірені ініціативи.
