28 листопада у галереї вінницького осередку Національної спілки художників України відбулось відкриття персональної виставки живопису Аліси Оніпченко за участі самої авторки. Наш кореспондент відправився на місце подій та поспілкувався з художницею перед початком заходу.
Про джерела натхнення, життєву мозаїку, молодих художників та про те, які ж кольори у художника найулюбленіші, читайте в нашому інтерв’ю!
- Розкажіть, будь ласка, про виставку. Чому саме така назва?
- Виставка називається «Мозаїка життя», «Життєва мозаїка», тому що тут присутні роботи з різних епізодів мого життя. Зібрані і пейзажі, і натюрморти, і жанрові картини – все, над чим я працювала і працюю. Тому в цій залі можна побачити усі сезони і полотна за декілька років: починаючи з моєї випускної роботи, і все, що відбулося останній рік.
- Робіт дійсно дуже багато, усі вони різні і за кольорами, і за тематикою. Що вас надихає на таке різнобарв’я?
- Я захоплююсь цим світом. Мені хочеться відобразити своє бачення, поділитися ним з людьми, показати те, якими я бачу ці кольори, барви життєві, свої переживання і емоції.
- У вас є улюблений колір? Який?
- Мій улюблений колір – фіолетовий. Але насправді у художника всі кольори улюблені, адже без цього не вийде живопису.
- Чим ви малюєте? Які у вас найулюбленіші та найнеулюбленіші матеріали для творчості?
- Я малюю олійними фарбами на полотні, це мої улюблені матеріали. А найнеулюбленіший, мабуть, олівець. Мені подобаються більше пластичні матеріали, навіть якщо мова йде про графіку, я виберу малювати вугіллям. Акварель також не дуже люблю. Олія набагато приємніша, можна замісити, створити цікаві текстури. Від роботи з цим матеріалом отримую більше задоволення. В роботі з іншими матеріалами такого немає, на жаль.
- На цій виставці є ваша улюблена картина?
- Дуже важко сказати, яке з полотн улюблене, тому що тут представлені дуже різні переживання. Тут є декілька робіт, які для мене значимі. Це і картини, присвячені Кавказу, де я побувала і залишилася у захваті, і роботи з карпатських пленерів. Зрозуміло, що й дипломна робота, на цьому українському натюрморті. Це була академічна постановка, але це полотно перехідне для мене, тому що після того я почала працювати більш творчо, не «студійно», краще стала відчувати колір.
- А яке з полотн далось найскладніше?
- Взагалі я працюю досить швидко і на емоціях. Коли є емоції, картина може з’явитися за дві-три години. І при тому вона вже є завершеною, не хочеться до неї повертатися. Тих робіт, які даються складно, по суті, нема на виставці, тому що я собою незадоволена, незадоволена шляхом до цих картин, тому просто залишаю їх у майстерні і не виставляю.
- Якщо вже ми заговорили про самокритику… Наскільки сильно вона заважає у роботі художника?
- Самокритика заважає більше у виставках, ніж у написанні. Картини пишуться, коли хочеться писати, а вже потім ти дивишся і бачиш багато своїх помилок. Іноді проходить певний час, повертаєшся до картини і розумієш, що ні, це не можна виставляти. А іноді вона простоює десь рік, і думка змінюється: тоді здавалось, що погана, а вже зараз – навпаки, що можна виставити.
Це моя друга персональна виставка, перша була нещодавно в Києві, у серпні. Взагалі робіт у мене багато і можна було б виставитись до цього, але якраз самокритика мені не дозволяла усе це показувати. Вже потім, коли я почала більш активно спілкуватись з художниками, вже заслуженими майстрами, вони мені трошки самооцінку підняли, кажуть, що є щось добре і, мабуть, мають рацію.
- Які перешкоди стають на заваді молодим художникам в Україні?
- Головна перепона – це економічна ситуація в країні, тому що прожити за рахунок живопису дуже важко. Це – моє основне заняття, окрім цього я ще викладаю у художній студії, але все ж хочеться займатись більше живописом.
Через складну економічну ситуацію досить важко продавати картини: в Україні майже не купують їх, тому що людям не до цього. Як можна прикрашати стіни, коли треба думати про те, що поїсти та у що одягнутися? Раніше, кілька років тому, було набагато легше. Зараз треба прикладати дуже багато зусиль, щоб щось десь продати.
В Україні дуже багато молодих художників, наприклад, ті, що зі мною закінчили академію. У живописі із них залишилося всього декілька чоловік, а всі інші пішли у більш прикладні напрямки: дизайн, наприклад. За що реально якось прожити. І дуже шкода, що пішли, адже могли б стати дуже гарними митцями.
